Резолюція 2250 (2015),

прийнята Радою Безпеки на 7573-му засіданні 9 грудня 2015 року

Рада Безпеки,

посилаючись на свої резолюції 1325 (2000), 1820 (2008), 1889 (2009), 1960 (2010), 2106 (2013), 2122 (2013) і 2242 (2015) у справах Жінок, Миру та Безпеки та всі відповідні заяви Голови Ради, на свої резолюції у справах Боротьби з тероризмом 2178 (2014) та 2195 (2014), на Заяву Голови Ради S/PRST/2015/11, а також на Заяви Голови Ради S/PRST/2012/29 та S/PRST/2015/2 щодо постконфліктного миротворчого процесу,

Посилаючись на попередні резолюції, прийняті Радою, та на заяви її голови, ця резолюція в черговий раз підтверджує її зобов'язання, прийняті на себе в минулому, та посилається на зміст цих зобов'язань без необхідності їх повторювати. Це також визначає характер даного документа. У даному випадку резолюція 2250 стосується програми у справах Жінок, Миру і Безпеки щодо ролі жінок в умовах конфлікту, впливу конфлікту на життя та безпеку жінок, а також безпеки жінок та їхньої участі у миротворчому процесі. Резолюція 1325, прийнята в 2000 році, була знаковою щодо залучення жінок до питаннь миру та безпеки, тому програма у справах Молоді, Миру та Безпеки може багато чого перейняти з програми у справах Жінок, Миру та Безпеки.

Крім того, в рамках зусиль Ради Безпеки зупинити потік іноземних терористичних бойовиків, Рада Безпеки прийняла резолюцію щодо Боротьби з тероризмом. Впровадженням таких заходів Рада Безпеки надала чіткий сигнал міжнародній спільноті: держави-члени повинні вживи активних заходів щодо усунення загрози, що походить від іноземних терористичних бойовиків. Такі заходи є доцільними, тому що вони також представляють собою шлях до вирішення проблеми насильства та встановлення довгострокового миру.

Заява S / PRST / 2015/11 торкається проблеми іноземних бойовиків та як саме держави-члени повинні намагатися їй протистояти. У зв'язку з цим, варто підкреслити занепокоєність Ради стратегічним вербуванням молоді та жінок терористичними організаціями, що «підкреслює необхідності держав-членів більш ефективно виявляти та співпрацювати з відповідними місцевими громадами та лідерами громадянського суспільства з метою розробки комплексних рішеннь щодо загрози рекрутування та радикалізації до насильства» (стор. 4). У цих двох ствердженнях, в яких йдеться мова про проблеми миротворчості, Рада ще раз підкреслює важливість «всеосяжності в просуванні національних миротворчих процесів та цілей з тим, щоб забезпечити врахування потреб усіх верств суспільства» (S ​​/ PRST / 2012/29, стор. 1); використовуючи існуючі суспільні навички та поглиблювати їх надалі, а також «інвестувати в економічний потенціал жінок та молоді з метою стійкого постконфліктного відновлення» (там же, стор. 3). Вона також підкреслює першочергову відповідальність національних урядів у галузі керівництва миротворчими процесами та місцевими суб'єктами, в тому числі громадянським суспільством. (S / PRST / 2015/2,

посилаючись на свої резолюції 1265 (1999) и 1894 (2009) про захист цивільних осіб в озброєному конфлікті,

На сьогодні цивільні особи складають переважну більшість жертв збройних конфліктів. У першій резолюції про захист цивільних осіб, Резолюції 1265 (1999), Рада Безпеки підтвердила, що деякі ситуації, в яких мають місце серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини, являють собою загрозу миру та безпеці, і тому мають бути врегульовані Радою Безпеки. В подальшому, 11 листопада 2009 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 1894 про захист цивільних осіб. Ця резолюція підтверджує рішучість намірів Ради Безпеки продовжувати працювати над цим питанням та охоплює ряд питань, критичних для захисту цивільних осіб. Резолюція 1894 підтверджує готовність Ради Безпеки реагувати на ситуації збройного конфлікту, в яких зняходяться під загрозою цивільні особи або має місце цілеспрямоване перешкоджання гуманітарній допомозі цивільному населенню.

беручи до уваги цілі та принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй і головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки, покладену Статутом на Раду Безпеки,

Відповідно до Розділу V Статуту Організації Об'єднаних Націй, узгодженого в 1945 році, в якому говориться, що для забезпечення негайних та ефективних дій Організації Об'єднаних Націй її члени делегують Раді Безпеки право бути здебільшого відповідальній за підтримання міжнародного миру та безпеки. Крім того, члени також погоджуються, що під час виконання даного обов’язку Рада Безпеки буде діяти від їх імені. «Для забезпечення швидких і ефективних дій з боку Організації Об'єднаних Націй, її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки та погоджуються, що при виконанні своїх обов'язків, що випливають з цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їх імені. »Так, наприклад, Рада безпеки є органом, який визначає, коли і де має бути розгорнута миротворча операція ООН. Обов'язки Ради Безпеки викладені в розділах V, VI, VII, VIII та XII Статуту.

відмічаючи, що термін «молодь» означає в контексті даної резолюції осіб у віці від 18 до 29 років, і надалі відмічаючи варіанти визначення цього терміну, які можуть існувати на національному та міжнародному рівнях, у тому числі визначення молоді, що міститься в резолюціях Генеральної Асамблеї 50/81 і 56/117,

Однією зі складностей при вирішенні проблем молоді є віковий діапазон, який використовується для визначення терміну «молодь». Існіє кілька різних визначень, що використовуються органами ООН, міжурядовими установами та національними урядами.

визнаючи, що сучасне покоління молоді є найбільш численним з тих, які коли-небудь існували у світі і що молоді люди у багатьох випадках складають більшість населення у країнах, де відбуваються збройні конфлікти,

Резолюція тут звертається до демократичної та демографічної задачі залучення молоді до питань миру та безпеки, особливо в країнах, зачеплених конфліктами, де вона становить навіть більшу частину населення.

висловлюючи занепокоєння з приводу того, що серед цивільного населення молодь складає значний відсоток осіб, які зіткнулися з негативними наслідками збройного конфлікту, у тому числі як біженці та внутрішньо переміщені особи, а також з приводу того, що ускладнення доступу молоді до освіти та економічних можливостей негативно впливає на довготривалий мир та примирення,

Збройний конфлікт лягає важким тягарем на цивільне населення, однак на молодь він впливає дещо особливим чином. Під час конфлікту молоді люди наражаються, окрім інших речей, на ризик переміщення, примусового чи добровільного рекрутування в збройні групи, фізичного та сексуального насильства. У таких умовах молоді люди часто змушені брати на себе обов'язки, притаманні як правило дорослим, такі як виховування молодших дітей та ведення домогосподарства. З іншого боку, відсутність доступу до (гідного рівня) освіти та зайнятості блокує перехід до дорослого життя та залишає довічні наслідки, такі як політична, соціальна та економічна ізоляція. Такі наслідки виходять за рамки окремих осіб, і таким чином становлять загрозу можливості примирення та довготривалого миру.

визнаючи важливий і конструктивний внесок молоді в зусилля, спрямовані на підтримку та сприяння забезпеченню миру та безпеки,

Молодь нерідко зображується або у вигляді жертв, або ж тих, хто вчиняє насильство. Визнання позитивного внеску молоді в питання конфлікту є дуже важливим кроком вперед на шляху її повноцінної участі в питаннях миру та безпеки. Якщо молоді люди залучаються у якості миротворців, то вони повинні розцінюватися як зацікавлені сторони у цьому процесі.

підтверджуючи важливу роль, яку молодь може відігравати у справі запобігання та врегулювання конфліктів, а також її роль в якості одного з ключових факторів забезпечення стійкості, всеосяжності та успіху зусиль задля підтримки та побудови миру,

Залучення молодих людей та розвиток їхнього потенціалу з метою запобігання та вирішення конфліктів є одним з ключових аспектів щодо довготривалості миротворчих зусиль. Це покоління дорослішатиме, щоб бути примирителями та вирішувати конфлікти, не звертаючись до насильства.

визнаючи, що молодь повинна активно залучатися до формування міцного миру та сприяння забезпечення правосуддя та примирення, і що більший відсоток молоді в чисельності населення репрезентує собою унікальний демографічний дивіденд, який може сприяти забезпеченню міцного миру та економічного процвітання при наявності інклюзивної політики,

Знову ж таки, ця частина підтверджує необхідність залучення молодих людей до питаннь миру та безпеки не тільки зважаючи на демократичну та демографічну прерогативи, але й тому, що їхня участь є необхідною для забезпечення тривалого миру та економічного процвітання. Проте, цей нереалізований потенціал може бути залучений тільки шляхом інклюзивної та дружньої до молоді політики.

визнаючи, що переростання радикалізації в насилля та войовничий екстремізм, особливо серед молоді, створює загрозу для стабільності та розвитку і в багатьох випадках може підірвати зусилля, спрямовані на побудову миру, та сприяти розпаленню конфлікту, і, підкреслюючи важливість усунення умов і факторів, які призводять до переростання радикалізації в насилля і войовничий екстремізм серед молоді, що може слугувати сприятливим середовищем для тероризму,

Зростання політичного, етнічного і релігійного радикалізму та насильницького екстремізму є викликом глобальному миру та безпеці. Рада Безпеки відстоює думку, що проблема дедалі ширшої участі молодих чоловіків та жінок у екстремістських групах повинна бути вирішена шляхом усунення її основних причин, а не переслідуванням молодих людей.

висловлюючи занепокоєння з приводу того, що в глобалізованому суспільстві терористи та їх прибічники все більше використовують нові інформаційно-комунікаційні технології, зокрема Інтернет, з метою вербування та підбурювання молоді задля виконання терористичних актів, а також для фінансування, планування і підготовки своїх акцій і, підкреслюючи необхідність спільних дій держав-членів, спрямованих на недопущення використання терористами технологій, засобів комунікації та ресурсів для мобілізації підтримки терористичних актів, при повазі прав людини та основних свобод і, згідно з іншими зобов’язаннями відповідно до міжнародного права,

Знову таки, документ посилається на заяву Голови Ради S / PRST / 2015/11 (p.4-5) про Боротьбу з тероризмом щодо ролі технологічного прогресу у вербуванні та залученні молоді до терористичної діяльності. Але він також наголошує на відповідальності держав-членів щодо дотримання прав людини і основних свобод при розробці та впровадженні політики, спрямованої на попередження тероризму та боротьбу з ним.

виокремлюючи важливу роль, яку в подальшому може відігравати молодь, подаючи при цьому позитивний приклад для наслідування у справі попередження і боротьби з войовничим екстремізмом, що може створювати сприятливе середовище для тероризму, і сприяти конфліктам, які перешкоджають соціально-економічному розвитку та сприяють створенню на регіональному та міжнародному рівні стану, який характеризується відсутністю безпеки,

Уповноваження молоді виступати в якості миротворців є ключовим кроком для запобігання її участі в насильницького екстремізмі. Молоді люди, в тому числі радикальної прихильності у минулому, вже працюють в якості рольових моделей та залучують своїх колег до мирного врегулювання конфліктів, а також розглядають скарги у власних громадах. З метою отримання результату, їх робота повинна бути заохочена.

виокремлюючи, що Генеральний секретар завершує розробку плану дій про пересторогу щодо войовничого екстремізму з метою комплексного забезпечення участі, провідної ролі та розширення прав і можливостей молоді як центрального компоненту стратегії та заходів реагування Організації Об’єднаних Націй,

20 грудня 2015 року Генеральний секретар представив план ​​дій щодо запобігання насильницькому екстремізму. У цьому документі Генеральний секретар перефразував зв'язок між насильницьким екстремізмом та тероризмом, а також підкреслив необхідність виходу за межі виключно військових відповідей на користь більш комплексного підходу, який має вплив на рушійні фактори, що стоять за насильницьким екстремізмом. Зосередження на такого роду запобіганні вимагає співпраці з боку широкого кола зацікавлених сторін в галузі забезпечення миру та безпеки, тому це стає наскрізною проблемою. У вступній частині Плану молодь характерізується як «невикористаний ресурс», який повинен бути уповноважений вносити позитивний внесок в розвиток своїх держав. План також визначає, яким саме чином держави-члени можуть включати у свої національні плани розширення прав та можливостей молодих чоловіків і жінок з метою запобігання насильницькому екстремізму (стор. 17-18). Підсумовуючи, План зображує молодих людей в якості важливих партнерів у запобіганні насильницькому екстремізму.

Лист від Бана

Інформаційний бюлетень

Політика та програмування за участю молоді

виокремлюючи Всесвітню програму дій у справах молоді, Керівні принципи участі молоді в діяльності щодо побудови миру, Глобальний форум з питань молоді, миру та безпеки, що відбувся у серпні 2015 року, Амманську декларацію з питань молоді, миру та безпеки, глобальний молодіжний саміт щодо боротьби з військовим екстремізмом, який проходив у вересні 2015 року, та Програму дій про пересторогу військового екстремізму та закріплення миру, а також визначаючи їхню роль у започаткуванні основи, сприяючої всебічній участі молодих людей та внесеню їх конструктивного вкладу до відбудови миру в умовах конфлікту та посткофліктної ситуації,

За останні роки програма Молоді, Миру та Безпеки консолідувала ряд важливих кроків. Зазначені документи та заходи демонструють найсучасніші розробки програми: основні рекомендації, інструкціі, рамкові концепціі щодо долучення та свідомої участі молоді в питаннях миру та безпеки. Всесвітня програма дій в інтересах молоді є орієнтиром для політики і дій в 15 різних областях, пов'язаних з розвитком молоді.

Керівні принципи програми Участі молоді у миротворчому процесі були розроблений підгрупою Участі молоді у миротворчому процесі Міжвідомчої мережі з розвитку молоді Організації Об'єднаних Націй. Глобальний форум з питань Молоді, Миру та Безпеки був організований Йорданією під час її головування в Раді Безпеки, в ньому взяли участь 500 учасників, в тому числі державні посадові особи, експерти в області політики, молодіжні організації та, що найголовніше, молоді миротворці з усього світу. Підсумковий документ цього заходу, Амманська декларація у справах Молоді, Миру і Безпеки визначає спільне бачення та план в напрямку зміцнення основ цієї політики, з метою нашої підтримки у трансформації конфліктів, запобіганні та боротьбі з насильством та будівництвом довготривалого миру. Глобальний молодіжний саміт проти насильницького екстремізму зібрав сотні молодіжних активістів, що здійснюють обмін свіжих ідей щодо найкращого створення шляхів протидії екстремізму. У підсумковому документі, Програмі дій щодо запобігання насильницькому екстремізму та зміцненню миру, описано, що саме вже роблять молоді люди для запобігання насильницькому екстремізму та боротьбі з ним у своїх спільнотах, та як інші зацікавлені в цій області сторони можуть співпрацювати з молоддю, щоб надати підтримку їхній діяльності.

беручи до уваги роботу, яка проводиться національними урядами і регіональними та міжнародними організаціями з метою залучення молоді у справу забезпечення та підтримки миру,

Рада Безпеки визнає наявність постійних та безперервних зусилль деяких

урядів та організації, що діють на національному, регіональному та міжнародному рівнях з метою залучення молоді до зусиль миростворення. Прикладами можуть бути програми освіти з питань миру, тренінги, міжкультурний і міжрелігійний діалог та програми взаємодії, громадські дії та створення спільноти, державна політика і т.п.

закликаючи держави-члени розглянути можливість розробки спільного для системи Організації Об’єднаних Націй підходу до інклюзивного розвитку в якості одного з ключових інструментів запобігання конфліктів та забезпечення довгострокової стабільності та стійкого миру й, особливо виокремлюючи у цьому зв’язку велике значення виявлення та усунення соціальної, економічної, політичної, культурної та релігійної маргіналізації, нетерпимості та войовничого екстремізму як джерел конфлікту, які можуть слугувати сприятливим середовищем для тероризму,

У цьому параграфі Рада Безпеки наголошує на необхідності вироблення та адаптації спільної позиції усіх країн-членів, що в рівній мірі оцінює та інтегрує внески усіх зацікавлених сторін у вирішення питань розвитку. «Інклюзивний розвиток» сприяє прозорості, відповідальності, та кооперації, залучаючи співпрацю між громадянським супільством, урядами та приватним сектором. Цей підхід зміцнює думку, що розвиток зазнає невдачі, коли нехтують потребами людей, для яких він призначений. Тому, необхідне врахування думки усіх зацікавлених сторін заради попередження конфліктів у суспільстві, а отже, сприяння стійкому миру.

Під стійким миром розуміється не лише відсутність війни; зокрема, сюди входять нульова толерантність до насилля, рівна участь усіх жителів, соціальна справедливість та соціальна згуртованість, доступ до виробничих ресурсів, економічне відновлення та відбудова і сприяння різноманіттю та толерантності.1

Для досягнення довгострокової стабільності та стійкого миру, Рада Безпеки наголошує країнам-членам на потребі вирішення різноманітних питань: соціальних, економічних, політичних, культурних та релігійних (включно з насильницьким екстремізмом). Такі проблеми можуть призводити до терористичних актів та конфліктів в цілому. Отже, при виробленні спільного підходу до відвернення конфлікту та забезпечення стійкого миру, необхідно, щоб усі країни-члени вирішували такі проблеми.

визнаючи, що захист молодих людей під час збройних конфліктів і в постконфліктних ситуаціях, а також їхня участь в мирних процесах може значною мірою сприяти підтримці та укріпленню міжнародного миру та безпеки і, упевнившись в тому, що захист цивільних осіб, у тому числі молоді, в умовах збройного конфлікту повинно бути важливим аспектом будь-якої всебічної стратегії вирішення конфлікту та забезпечення миру,

Знову додатково підкреслена роль молоді в формуванні тривалого миру та безпеки. Тут Рада Безпеки наголошує на важливості як захисту так і розцінювання молоді у якості важливої зацікавленої сторони з суттєвим внеском процес миру. Ключовим кроком стратегії, націленої на вирішення конфлікту та побудову миру є захист молоді та розширення їхніх прав бути залученими у цьому процесі.

1 Заява заступника виконавчого директора Жінки ООН Лакшмі Пурі на дебатах високого рівня, організованих ЮНЕСКО з нагоди Міжнародного дня миру. 21 вересня 2012.

виокремлюючи відповідні положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду,

Римський статут Міжнародного кримінального суду, що був прийнтятий у 1998, заснував перший постійний міжнародний кримінальний суд. МКС, розташований у Гаазі, вповноважений використовувати свою юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, які викликають занепокоєння міжнародного співтовариства, наприклад геноцид, злочини проти людства та військові злочини.

Участь

1. наполегливо закликає держав-членів вивчити шляхи збільшення всебічного представництва молоді в процесах прийняття рішень на всіх рівнях в рамках місцевих, національних, регіональних і міжнародних закладів і механізмів щодо перестороги та вирішення конфліктів, виключаючи заклади і механізми щодо протидії войовничого екстремізму, що може слугувати сприятливим середовищем для тероризму і, відповідно до обставин, розглянути можливість створення комплексних механізмів для забезпечення реальної участі молоді в мирних процесах та вирішенні суперечок;

Знову Рада Безпеки чинить тиск на уряди, щоб ті збільшили чисельність молоді, залученої до прийняття рішень на усіх рівнях щодо попередження та вирішення конфліктів. До резолюції, мотивація для включення молоді в питання миру та безпеки йшла в основному від сприйняття молоді як потенційної загрози безпеці, замість бажання співпрацювати з молоддю на рівних умовах. Також серед службовців існує тенденція говорити про молодь, замість того, щоб працювати з нею. Тут Рада Безпеки наголошує, як інституції та процеси мають враховувати потреби і прагнення молоді для забезпечення їхньої значущої участі в процесах розбудови миру, та пропонувати молодим людям змістовні шляхи для формування майбутнього їхніх країн.

2. закликає всі відповідні сторони, у тому числі при проведенні переговорів і здійснення мирних угод, брати до уваги, згідно з обставинами, участь і думки молодих людей, визнаючи, що їхня маргіналізація загрожує згубними наслідками для забезпечення стійкого миру в усіх суспільствах, зокрема включаючи такі конкретні аспекти, як:

  • потреби молоді протягом репатріації та розселення, а також їхні потреби, пов’язані з реабілітацією, реінтеграцією і постконфліктним відновленням;
  • заходи, спрямовані на підтримку місцевих молодіжних мирних ініціатив і місцевих процесів вирішення конфліктів і місцевих на залучення молоді в діяльності механізмів щодо виконання мирних угод;
  • заходи щодо розширення прав і можливостей молоді в процесах побудови миру та вирішення конфліктів;

Знову Рада Безпеки схиляє уряди до збільшення кількості молоді, залученої в процеси прийняття рішень стосовно миру. Особлива увага приділяється спеціальним потребам молоді при пост-конфліктній відбудові, та важливості включення юнацтва у прийняття та впровадження заходів, що сприяють мирним ініціативам та процесам, подальшому розширенню прав молоді. Очевидно, що для довготривалого стійкого миру обов’язковим є забезпечення активної, систематичної та значущої участі молоді.

В час конфліктних та пост-конфлітних ситуацій, такі процеси як випадки відправка людей у їхні країни (репатріація), переміщення людей в інші країни (переселення), повернення особи назад у добре, здорове або нормальне життя (реабілітація) та процес повернення особистості в стан діючого члена суспільства (реінтеграція), мають сильні наслідки для молоді. Отже потреби молоді під час цих процесів потрібно неодмінно враховувати при обговоренні та впровадженні домовленостей.

3. підкреслює важливість обліку місіями Ради Безпеки міркувань стосовно молоді, у тому числі, відповідно до обставин, завдяки проведенню консультацій з місцевими і міжнародними молодіжними групами;

З 1999 року, Рада Безпеки ООН суттєво збільшила кількість місій у конфліктних зонах. Такі місії дають ООН можливість отримати приземлену точку зору на тяжкість ситуації у конфліктних та пост-конфліктних зонах, дозволяючи Раді краще оцінити необхідні дії та виміряти польову роботу ООН і НУО. Прийняття Резолюції 2250 покладає надії на тиск на Раду Безпеки у проведенні консультації з місцевими та міжнародними молодіжними групами.

Захист

4. закликає всі сторони збройного конфлікту чітко дотримуватися зобов'язань, що застосовуються до них згідно з нормами міжнародного права щодо захисту цивільних осіб, в тому числі молоді, включаючи зобов'язання, що застосовуються до них згідно Женевських конвенцій 1949 року і Додатковим протоколам до них 1977 року;

Чотири Женевські конвенції, підписані у 1949 році, та їхні додаткові Протоколи, прийняті у 1977, формують основу міжнародного гуманітарного права. Кожна з чотирьох конвенцій фокусується на різних аспектах збройного конфлікту: перша стосується поводження з хворими та пораненими на полі; друга має відношення до хворих, поранених та осіб, що потерпіли в корабельних аваріях на морі; третя стосується військовополонених; четверта має відношення до цивільного населення під час війни. Протокол І додатково розширює захист жертв міжнародних збройних конфліктів. Протокол І розширює захист цивільного населення так само які військових та цивільних медичних працівників у міжнародних збройних конфліктах. Додатково, спеціальний захист надається жінкам, дітям та цивільному медичному персоналу, також зазначені заходи захисту для журналістів. Протокол ІІ стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Цей захист відноситься до таких внутрішніх конфліктів як громадянські війни. Він не застосовується до таких порушень як бунти, демонстрації та ізольовані акти насилля. Поки деякі з керуючих вказівок стосуються конкретно поводження з жінками та дітьми, особливі згадки про молодь відсутні.

5. закликає також держави виконувати зобов'язання, що застосовуються до них згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу до неї 1967 року, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року і Факультативного протоколу до неї 1999 року і Конвенції про права інвалідів;

Конвенція 1951 року, що стосується статусу біженців, є важливою віхою у встановленні стандартів поводження з біженцями. Стаття 1 надає загальне визначення терміну «біженець»; біженцем є будь-яка особа, яка «внаслідок подій, що відбулися до 1 січня 1951 р., і через обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань». Конвенція пропонує в якості мінімального стандарту, що біженці мають отримувати принаймні ставлення, яке зазвичай надається іноземцям. Окрім визначення основних характеристик біженців, країни-учасниці Конвенції також прийняли конкретні зобов’язання, вирішальні для досягнення захисту біженців. Зокрема, принцип невидачі; якщо широко, цей принцип передбачає, що жоден біженець не повинен бути повернений будь-якими методами в будь-яку країну, де він або вона будуть під загрозою переслідування. Додатково, держави також погодились надавати певні можливості біженцям, включаючи адміністративну допомогу (Стаття 25); документи, що засвідчують особу (стаття 27), а також проїзні документи (Стаття 28).

Тепер Конвенцію інколи зображають як придатну для часів Холодної війни та невідповідну до викликів, які створюють «нові» біженці; цей погляд походить від факту, що Конвенція допомогла лише особам, котрі стали біженцями через події, що відбулись до 1 січня 1951 року (а саме Другої світової війни та її наслідків). Тим не менше, події після 1951 року продемонстрували, що рух біженців був спричинений не лише Другою світовою війною. Почали з’являтись, особливо в Африці, нові групи біженців, котрі потребували захисту, та не підпадали під визначення Конвенції 1951 року. Надалі, Протокол 1967 року розширив Конвенцію, щоб охопити «нових» біженців. Протокол визнає, що рівний статус усіх біженців, які підпадають під визначення Конвенції, є бажаним, незважаючи на дату 1 січня 1951 року.

Для більшої інформації: Інформаційний бюлетень Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо прав людини і біженців; Конвенція і Протокол, що стосуються статусу біженців.

На Конвенцію 1979 року про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) часто посилаються як на Міжнародний Білль про права жінок. Конвенція визначає, що являє собою дискримінація жінок та окреслює порядок денний національних заходів протистояння такій дискримінації. Дискримінацію жінок визначають як «будь-яку різницю, виняток чи обмеження за ознакою статі, які спрямовуються на ослаблення або зводять нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській чи будь-якій іншій галузі.» Країни-члени Конвенції зобов'язуються вжити всіх необхідних заходів з ліквідації дискримінації щодо жінок у всіх формах.

Факультативний протокол Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок встановлює механізми скарги та розслідування для Конвенції. Протокол налагоджує процедуру комунікації де країни-члени Протоколу надають дозвіл Комітету ліквідації дискримінації щодо жінок вислуховувати скарги від окремих жінок або їхніх груп та процедуру розслідування, коли Комітет може досліджувати «серйозні і систематичні порушення» Конвенції.

Конвенція про права осіб з обмеженими можливостями - це міжнародний договір про права людини, що був прийнятий 13 грудня 2006 року та вступив у дію 3 травня 2008 року. Конвенція спрямована на широку категорію осіб з обмеженими можливостями, знову підтверджуюи, що усі особи з усіма формами інвалідності повинні користуватися всіма правами людини і фундаментальними свободами. Країни-члени Конвенції зобов'язуються «заохочувати, захищати та забезпечувати повне і рівне користування всіма правами людини і фундаментальними свободами усіма особами з обмеженими можливостями, та заохочувати повагу їхньої природньої гідності» (Стаття 1).

6. закликає далі держави-члени виконувати дані ними відповідні зобов'язання покласти край безкарності і закликає їх також розслідувати дії і переслідувати в судовому порядку осіб, відповідальних за геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і інші кричущі злочини, що здійснюються щодо цивільних осіб, включаючи молодь, відзначаючи, що боротьба з безкарністю за найтяжчі злочини, які непокоять міжнародне співтовариство, посилилася завдяки розслідуванню таких злочинів і переслідуванню за їх скоєння в Міжнародному кримінальному суді, спеціальних і змішаних трибуналах і спеціалізованих палатах національних судів;

Положення про амністію в мирних угодах дозволяють деяким сторонам залишатись непокараними за звірства вчинені у конфліктних ситуаціях. Такі положення зазвичай включені в домовленості для підштовхування держав-учасниць до ведення переговорів та припинення військовиї дій. Цей параграф висвітлює один із викликів правосуддя перехідного періоду: баланс між досягненням справедливості та примиренням і допусканням безкарності за грубі порушення людських прав. В цьому місці Рада Безпеки знову підтверджує зобов’язання країн покінчити з безкарністю, тим самим підтримати верховенство закону. Діючи так, держави повинні розслідувати і притягати до відповідальності за серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства, щодо цивільного населення та конкретно молоді. Мирні домовленості з положеннями про амністію важко відстоювати перед метою покінчити з безкарністю, яка надихнула ООН створити спеціальні трибунали для Руанди та колишньої Югославії і Міжнародний Кримінальний Суд.

7. закликає всі сторони збройного конфлікту вживати необхідних заходів для захисту цивільних осіб, в тому числі молоді, від сексуального і гендерного насильства у всіх його формах;

Основна мета міжнародного гуманітарного права – обмежити та запобігти людським стражданням у збройних конфліктах. Усі сторони збройного протистояння повинні вжити необхідних та відповідних заходів, щоб захистити населення, що постраждало від конфлікту, та задовільнити його базові потреби. В усьому світі, в країнах, що зазнали впливу війни, чиняться грубі порушення проти дітей та молоді. Дітей і молодь не тільки піддають сексуальному та гендерному насильству, але також, зокрема вбивають, ранять, роблять сиротами, викрадають, позбавляють освіти і охорони здоров'я. Діти і молодь також уразливі для процесів вербування, які мають серйозні наслідки для їх фізичного та психологічного благополуччя. Багато уваги було приділено стану дітей від час війни, проте менше сфокусовувались на захисті молоді. Насправді, діти в збройному конфлікті знаходяться в центрі уваги порядку денного з миру і безпеки Ради Безпеки ООН.

Для отримання більш детальної інформації: Інформаційний бюлетень з питань молоді у збройних конфліктах.

8. знову підтверджує, що держави повинні поважати і забезпечувати права людини всіх осіб, включаючи молодь, що знаходяться на їх території і під їх юрисдикцією, як це передбачено відповідними нормами міжнародного права, і знову підтверджує, що кожна держава несе головну відповідальність за захист свого населення від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток та злочинів проти людяності;

Питання міжнародних прав людини бере свій початок з філософських дискусій, що розвивалися протягом століть. Хартія ООН 1945 року була першим міжнародним документом, що визнає «міжнародні права». Тим не менше, комплексної системи для забезпечення захисту і заохочення прав людини не було закріплено. Першим фундаментальним кроком, який зробило ООН щодо прав людини, було створення органу міжнародних прав людини, так званий «Міжнародний Білль про права». Загальна декларація прав людини у 1948 році та два наступні міжнародні пакти 1966 року (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ICCPR) та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ICESC)) складають законодавчу базу міжнародних прав людини. ООН згодом прийняло інші міжнародні документи, які в подальшому підсилюють Міжнародний Білль про права (деякі з них вже згадувались, наприклад: Конвенція про статус біженців 1951 року та Конвенція про права осіб з обмеженими можливостями). Технічно, Загальна декларація не є юридично обов'язковою, але набула широкого визнання і має великий моральний вплив.

9. настійливо закликає держави-члени розглянути можливість прийняття відповідно до норм міжнародного права спеціальних заходів, що забезпечують захист цивільних осіб, в тому числі молоді, під час збройних конфліктів і в постконфліктний період;

Цей параграф спонукає уряди впровадити та/або збільшити кількість заходів, націлених на захист цивільних осіб, а особливо молоді, в часи збройного конфлікту та пост-конфлікту.

Попередження

10. настійливо закликає держави-члени сприяти створенню інклюзивних та сприятливих умов, в яких молодіжні активісти, в тому числі молоді люди з різних верств суспільства, отримували б визнання і належну підтримку в здійсненні заходів з попередження насильства і сприяння зміцненню соціальної згуртованості;

Тут, на уряди здійснюють тиск щодо забезпечення частки інклюзивного та сприятливого середовища для молоді їхніх держав, в результаті чого, з ними рахуються та сприяють долученню до розбудови миру.

Програми навиків повсякденного життя, заходи по боротьбі з насильництвом та терапевтичні інтервенції можуть відігравати важливу роль у намаганнях сприяти розбудові миру. Наприклад, кілька недавніх програм профілактики ВІЛ та насильства за статевою ознакою успішно використовували техніки учасницького навчання та критичної рефлексії у невеликих групах для зміни розуміння та поведінки молодих чоловіків і жінок. Ключовим прикладом цього є програма кам’яного лазу у Індії.

Повчальне розуміння зусиль щодо запобігання насильству можна знайти тут : Регіональна доповідь з молодіжної політики і запобігання насильству в районі Великих озер.

11. підкреслює важливість розробки молодіжної політики, яка б сприяла здійсненню конструктивного внеску в зусилля миробудівництва, включаючи соціально-економічний розвиток, і підтримку проектів, спрямованих на розвиток місцевої економіки, а також забезпечувала б можливості для працевлаштування і професійно-технічної підготовки молоді, підвищення рівня її освіти, розвитку молодіжного підприємництва та конструктивної участі молоді в політичному житті;

Все більше даних свідчать про те, що молоді жінки і чоловіки можуть і відіграють активну роль в якості агентів позитивних і конструктивних змін. Проте, для досягнення реального впливу, вони потребують підтримки відповідною політикою, так само як і доступ до якісної освіти та можливостей працевлаштування. Таким чином, особи, що визначають політику, повинні направити її на молодь та їхню участь у розбудові миру. Дуже корисним ресурсом для політиків є Участь молодих людей у розбудові миру: Практичні записи. Основна мета цих Практичних записів - донести політикам та донорам ключові міркування стосовно стратегій та програм підтримки участі молоді у розбудові миру.

12. настійливо закликає держави-члени підтримувати, згідно з обставинами, якісне виховання в дусі миру, яке надає молодим людям можливість приймати конструктивну участь в житті суспільства і відкритих для всіх політичних процесах;

Тут уряди додатково заохочуються підтримувати хорошу освіту молоді, щоб вони могли позитивно сприяти зусиллям миротворчості.

Миротворча освіта – це широке поняття, яке не має єдиного всесвітнього усталеного визначення. Є кілька підходів до миротворчої освіти, які розвивалися протягом довгого часу. У широкому розумінні, "миротворча освіта" – це цілісний, міждисциплінарний і здатний до перетворень процес, який розвиває компетенції, які сприяють трансформації ненасильницького конфлікту, повазі до прав людини та активній участі. "Найпопулярніша миротворча освіта" – це посібник, який має на меті забезпечити основу для миротворчої освіти в довічному навчанні. Він фокусується на представленні загальних основ для миротворчої освіти, визначає стратегічний підхід до найпопулярнішої миротворчої освіти та надає приклади проектів та ініціатив в миротворчій освіті, реалізовані європейськими організаціями громадянського суспільства.

13. закликає всі відповідні сторони розглянути можливість створення механізмів для заохочення культури миру, терпимості, міжкультурного і міжрелігійного діалогу, які б підвищували соціальну активність молоді і утримували б її від участі в актах насилля і тероризму, від ксенофобії і дискримінації у всіх її формах;

Партнерство

14. настійливо закликає держави-члени розширювати, згідно обставинам, політичну, фінансову та матеріально-технічну підтримку, надану ними з урахуванням потреб і участі молоді в миротворчих зусиллях в умовах конфліктів і в постконфліктних ситуаціях, в тому числі в зусиллях, яких докладають відповідні установи, фонди та програмами Організації Об'єднаних Націй, включаючи Відділення Організації Об'єднаних Націй по підтримці миробудівництва, Фонд миробудівництва Організації Об'єднаних Націй, Програму розвитку Організації Об'єднаних Націй, Фонд Організації Об'єднаних Націй в області народонаселення, Структуру «ООН-жінки», Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності та іншими відповідними органами, а також структури, які діють на регіональному та міжнародному рівнях;

Цей абзац ставить тиск на уряди для збільшення ресурсів, зайнятих у збройному конфлікті і пост-конфліктних ситуаціях, беручи до уваги потреби та участь молоді, і також прохання, щоб вони надалі активно підтримували ініціативи, прийняті певними органами ООН та іншими відповідними діячами та органами регіональному та міжнародному рівнях.

15. особливо відзначає життєво важливу роль Комісії з миробудівництва в усуненні умов і факторів, що ведуть до переростання радикалізації в насилля і войовничий екстремізм серед молоді, що може служити живильним середовищем для тероризму, в тому числі шляхом включення нею в свої пропозиції і рекомендації щодо стратегій миробудівництва способів конструктивного залучення молоді в роботу, яка проводиться як під час збройного конфлікту, так і після його закінчення;

Комісія з миротворчості (PBC) є дорадчим міжурядовим органом, який підтримує миротворчі зусилля у країнах, що потерпають від конфліктів. Комісія з миротворчості примиряє всіх відповідних діячів, включаючи міжнародних донорів, міжнародні фінансові установи, національні уряди, країни, які сприяють військам, збирає ресурси і консультує та пропонує інтегровану пост-конфліктну миротворчість та стратегії відновлення.

16. рекомендує державам-членам взаємодіяти з відповідними місцевими громадами та неурядовими структурами в розробці стратегій протидії поширенню ідей войовничого екстремізму, здатних спровокувати терористичні акти, усувати умови, що сприяють поширенню войовничого екстремізму, який може служити живильним середовищем для тероризму, в тому числі шляхом розширення прав і можливостей молоді, сімей, жінок, лідерів в сферах релігії, культури та освіти і представників всіх інших відповідних груп громадянського суспільства, і розробити цілеспрямовані підходи до протидії вербування прихильників такого войовничого екстремізму і до заохочення соціальної інтеграції та згуртованості;

Важливі документи щодо насильницького екстремізму

- Програма дій молоді для запобігання насильницькому екстремізму і сприяння мир

Це програма дій, сформульована молоддю під час Глобальному молодіжному саміті проти насильницького екстремізму у 2015 році, що відбулася в Нью-Йорку. Ця програма висуває на передній план зусилля, які робляться молодими людей та молодіжними організаціями по всьому світу, щоб запобігти насильницькому екстремізму і сприяти миру. Деякі з заходів, якими займаються молоді люди, включають: використовуючи діалог, довіру, взаєморозуміння, будуючи єдність і знижуючи маргінальну несправедливість, запобігти насильству і вербуванню до насильницьких груп, полегшити звільнення молодих людей з насильницьких груп, співпрацюючи з молоддю, яка приєдналася до насильницьких екстремістських груп, і з допомогою розширення можливостей однолітків допомогти їм бачити перспективи мирного майбутнього для себе. У зв'язку з цим молодь та молодіжні організації також звертаються до колишніх комбатантів, колишніх насильницьких екстремістів і бійців, які повернулися, щоб допомогти їм побудувати і зміцнити здорові відносини. Серед іншої діяльності у програмі є створення і розвиток нових викладів, щоб протиставити викладам про насильницький екстремізм, і врешті сприяння ефективним та значущим партнерствам. Ця програма також визначає імовірні можливості для урядів, громадянського суспільства, бізнесу, засобів масової інформації та міжнародних та регіональних міжурядових організацій для партнерства з молодими людьми, щоб протистояти насильницькому екстремізму, об'єднуючи усіх цих діячів разом, щоб спільно координувати їхні зусилля і взятися за насильницький екстремізм.

- План дій ООН для запобігання насильницького екстремізму(PVE)

Цей план дій розроблений ООН, який відображає як різні зацікавлені сторони можуть приймати участь у зусиллях, щоб запобігти насильницькому екстремізму. Насильницький екстремізму, який був чітко пов'язаний з результатом в тероризмі резолюцією 2178 (2014) Ради Безпеки ООН. В результаті, вони обидва становлять загрозу для миру, безпеки та перспективи досягнення сталого розвитку. Цей план передбачає залучення жінок, дівчаток і молодих людей або молоді в запобігання насильницькому екстремізму, підтримуючи зусилля з метою PVE, інтегруючи їх у прийняття рішень на всіх рівнях, проводячи діалогу між різними поколіннями та навчання і діяльність щодо створення довіри у дорослої молоді. План також розвиває заходи на глобальному рівні, які спрямовані на впливову та регулювальну політику, у той час як на національному рівні прийняті стратегії, повинні бути погоджені з контекстом, і залучати державні і недержавні дійові особи. Крім того, політика національного розвитку повинна бути об'єднана з цілями сталого розвитку. Особливо Ціль 1, яка має на меті повсюдну ліквідацію бідності в усіх її формах; Ціль 4 має на меті забезпечення всеохоплюючої та справедливої якісної освіти і заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх; Ціль 5 має на меті забезпечення гендерної рівності та розширення прав і можливостей всіх жінок і дівчаток; Ціль 8 має на меті сприяння поступальному, всеохоплюючому і стійкому економічному зростанню, повній і продуктивної зайнятості та гідної праці для всіх; Ціль 10, яка спрямована на скорочення нерівності всередині країн і між ними; Ціль 11, яка спрямована на забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості та екологічної стійкості міст і населених пунктів; Ціль 16, яка має на меті сприяння побудові миролюбного і відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних і заснованих на широкій участі установ на всіх рівнях. На регіональному рівні план дій передбачає посилення регіональної співпраці через зміцнення регіональних та субрегіональних організацій. Національним та регіональним планам слід бути напрямленими на: запобігання діалогу і конфлікту, посилення хорошого врядування, прав людини і верховенства права, залучення громад, розширення можливостей молоді, гендерної рівності та розширення можливостей жінок, розвиток навичок освіти та сприяння зайнятості, стратегічних комунікацій, Інтернету та соціальних медіа. Знову ж таки, план заохочує також важкодоступних молодих людей долучатись як це визначено в Керівних принципах участі молодих людей у миротворчості

Повернення і реінтеграція в суспільство

17. закликає всіх, хто бере участь в плануванні процесу роззброєння, демобілізації і реінтеграції, враховувати потреби молодих людей, котрих торкнувся збройний конфлікт, приділяючи увагу, зокрема, таким конкретним питанням, як:

a) створення можливостей для забезпечення трудової зайнятості молоді з урахуванням накопиченого досвіду і гендерних аспектів, проведення інклюзивної політики трудової зайнятості, розробка національних планів дій щодо забезпечення трудової зайнятості молоді у співпраці з приватним сектором і самою молоддю і визнання взаємозв'язку між освітою, зайнятістю і професійною підготовкою у справі недопущення маргіналізації молоді;

b) здійснення інвестицій в розвиток здібностей і навичок молодих людей з метою задоволення попиту на робочу силу за допомогою створення відповідних можливостей для отримання освіти, що сприяють формуванню культури світу;

c) надання підтримки очолюваним молодими людьми організаціям і організаціям з питань миробудівництва як партнерам по здійсненню програм забезпечення трудової зайнятості молоді і розвитку навичок підприємництва серед молоді;

Під час пост-конфліктних ситуацій запобігання подальшого насильства залежить від бажання озброєних груп скласти зброю (роззброєння), розпустити військові частини (демобілізації) і повернутися до цивільного життя (реінтеграції). Кожен з цих процесів має сильний вплив на молодь. Тому дуже важливо розглянути потреби молоді в кожному з цих процесів. Ключове повідомлення цього параграфу в тому, що для забезпечення тривалий миру усі відповідні діячі мають переконати скласти свою зброю і надати можливості для молоді, як освіта, зайнятість... Тим, хто планують роззброєння, демобілізацію та реінтеграцію, слід визнати, що молодь повинна відігравати важливу роль у плануванні таких процесів.

18. відзначає свою готовність кожного разу, коли вживаються заходи у відповідності до статті 41 Статуту Організації Об'єднаних Націй, розглядати питання про їх потенційний вплив на населення, включаючи молодь;

Стаття 41 Хартії ООН стверджує, що Рада Безпеки може вирішувати які заходи, не включаючи застосування військової сили, повинні застосовуватися для приведення в дію її рішень, і вона може закликати членів ООН застосувати такі заходи. Приклади таких заходів включають повне або часткове переривання економічних відносин, також залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів комунікації, і розрив дипломатичних відносин.

Використання примусових санкцій – це механізм застосування тиску на державу або одиницю, щоб вона підкорилась цілям, встановленим Радою Безпеки, не вдаючись до застосування сили. Отже, санкції пропонують Раді Безпеки важливий інструмент для виконання своїх рішень. Більш детальна інформація: Доповідь Ради Безпеки про санкції ООН

Наступні кроки

19. пропонує відповідним структурам Організації Об'єднаних Націй, доповідачам і спеціальним посланникам і представникам Генерального секретаря, включаючи Посланника Генерального секретаря у справах молоді і Спеціального посланника у справах молоді серед біженців, підвищити рівень координації і взаємодії щодо потреб молоді під час збройних конфліктів і в постконфліктних ситуаціях;

Цей абзац надалі залучає відповідні органам ООН для роботи над вдосконаленням координації та взаємодії, які стосуються потреб молоді під час збройних конфліктів і пост-конфліктних ситуацій.

Посол з питань молоді має завдання узгодити зусилля ООН з питань молоді та довести голоси молодих людей до органів ООН. Роль Посла з питань молоді також описана Генеральним секретарем ООН як "узгоджувача між всіма агенціями ООН", примиряючи їх разом, щоб вивчити можливості співпраці для роботи з і для молодих людей.

20. просить Генерального секретаря провести дослідження динаміки внесення молоддю конструктивного внеску в здійснення мирних процесів і врегулювання конфліктів з метою вироблення рекомендацій щодо прийняття ефективних заходів на місцевому, національному, регіональному і міжнародному рівнях і просить далі Генерального секретаря представити результати цього дослідження Раді Безпеки і всім державам - членам Організації Об'єднаних Націй;

Відсутність докладних та надійних даних про позитивний внесок молоді у сфері миру і безпеки перешкоджає створенню політики конкретного контексту, і живить негативний дискурс про молодь як порушників. Це дослідження буде цінним джерелом для політиків на всіх рівнях для того, щоб краще зібрати результати невикористаного потенціалу, який представляє молодь. На даний момент, Практичні записи щодо участі молодих людей в миротворчості, опубліковані Міжвідомчою мережею ООН з питань розвитку молоді, Робочою підгрупою з питань участі молоді в миротворчості (2016), є важливим джерелом доказів на цю тему.

21. просить також Генерального секретаря включати в його доповіді, котрі подаються в контексті ситуацій, що фігурують в порядку денному Ради, інформацію про заходи, вжиті в порядку виконання цієї резолюції, включаючи інформацію про молодь в ситуаціях збройного конфлікту і вживання заходів щодо попередження, партнерства, участі, захисту, повернення та реінтеграції молоді в суспільство, згідно з цією резолюцією;

Рада Безпеки регулярно проінформована країною, яка конкретно і тематично представляє звіт Генерального секретаря ("головного адміністративного офіцера" ООН), що впливає на наступні дії та обговорення Ради Безпеки. У цьому абзаці, Рада Безпеки просить Генерального секретаря включити в свої звіти заходи, які вживаються державами-членами, щоб виконати резолюцію, у тому числі додаткову інформацію про ситуацію молоді у збройних конфліктах і заходи, які існують щодо опір Резолюції 2250: запобігання, партнерства, участь, захист, розмежування та реінтеграції.

22. постановляє продовжувати активно займатися цим питанням.

Це стандартне закінчення багатьох Резолюцій Ради Безпеки. Щодо залишеної "конфіскованої справи," 15 членів Ради безпеки офіційно говорять 191 члену Генеральної Асамблеї, що вони займається цим питанням. При використанні в тематичних резолюціях, таких, як цей, використання цієї фрази не виключає інших частин органів ООН, які займаються питанням, але вказує, що Рада Безпеки визнала або ретельно розробила відповідність питання до конкретного мандату і обов'язків, і це залишається на порядку денному у Ради Безпеки.