Ukrainians_abroad16 липня 2010 року, Київ: Кількість українських волонтерів за кордоном почала зростати разом з інтеграцією української економіки до світової.

Олексій Вітте, 56, радіолог, протягом останніх 12 років працював в Африці, де боровся з туберкульозом та іншими загрозливими для життя захворюваннями.

Ukrainians_abroad16 липня 2010 року, Київ: Кількість українських волонтерів за кордоном почала зростати разом з інтеграцією української економіки до світової.

Олексій Вітте, 56, радіолог, протягом останніх 12 років працював в Африці, де боровся з туберкульозом та іншими загрозливими для життя захворюваннями.

Ukrainians_abroad16 липня 2010 року, Київ: Кількість українських волонтерів за кордоном почала зростати разом з інтеграцією української економіки до світової.

Олексій Вітте, 56, радіолог, протягом останніх 12 років працював в Африці, де боровся з туберкульозом та іншими загрозливими для життя захворюваннями.

Ольга Денищик, 35 років, еколог, працювала з рідкісними та зникаючими видами в Бангладеші.
Olha_Denyshchyk

 

Валерій Широков, 34, фахівець з організації виборів,  виїхав до Ліберії у 2005 році і зараз здобуває наукову ступінь кандидата наук.

Valeriy_Shyrokov

Всі ці українці – це міжнародні волонтери Організації Об’єднаних Націй, що працюють за кордоном, незважаючи на їх українські паспорти, які досить часто стають перешкодою у отриманні віз та дозволу на роботу за кордоном.

Денищик, Вітте та Широкову довелося конкурувати з близько 50 000 фахівцями з усього світу, щоб  отримати місце роботи у місіях ООН. У минулому році з 7,500 бажаючих було відібрано 23 українців.

«Кількість фахівців помітно зросла в час інтеграції української економіки до світової. Люди почали розмовляти українською, тепер вони можуть працювати закордоном», - каже Джованні Моццареллі, колишній волонтер в Косово, Координатор Програми Волонтери ООН в Україні.

Але волонтерських рух все ще знаходиться на дуже низькому рівні розвитку в Україні. Можливо, це в силу історичних причин, адже в часи Радянського Союзу населення заставляли «волонтерити» під час «суботників» - прибирати парки на вихідних.

Лише 158 бажаючих з України зареєструвалось для участі у програмі Волонтери ООН, це вдвічі менше ніж в Польщі, яка має меншу кількість населення.
Вік, це не одна з найважливіших вимог до волонтерів, але необхідно, щоб людині вже виповнилося 25.

«Ми шукаємо енергійних, впевнених у своїх силах людей, які готові до відкриття нових культур та нового досвіду», додав Моцареллі.

 Серед основних вимог: володіння англійською, французькою чи іспанською, вища освіта, від двох до п’яти років досвіду за спеціальністю та відданість принципам волонтерства.
Найбільша потреба існує в медичних працівниках, інженерах, логістах, фахівцях із закупівель, складських менеджерах, фахівцях із досвідом надання гуманітарної допомоги, координаторах з транспорту та радіотехніках.

Контракт підписується на термін від 6 до 24 місяців.
Волонтери не працюють абсолютно безкоштовно. Вони отримують утримання, що дозволяє їм покрити витрати за переїзд, проживання, житло та інші щоденні витрати. Ті, хто служить в небезпечних  місцях отримують додаткову відпустку.

Денищик, Вітте та Широков кажуть, що цей досвід змінив не лише їхнє життя на краще, а й життя тих людей з якими вони працювали у віддалених країнах.

Одна в мусульманському світі
Прощаючись з мамою та братом в Борисполі у 2007 році, Ольга Денищик, еколог з Києва, не могла уявити якою буде її місія зі збереження біологічних видів у Бангладеші. Вона була готова до важкої роботи з мінімальними зручностями в субтропічному кліматі з високою вологістю та високою температурою. Ольга здобула ступінь магістра в Університеті США і чудово розуміла куди вона їде.

Проте, вона не очікувала такого культурного шоку: всі її колеги були чоловіки-мусульмани. Вона була єдиною білою жінкою в окрузі на сотні кілометрів, ставши об’єктом захоплення місцевих жителів, які постійно її фотографували та записували на відео.

«Іноді люди просто підходили подивитися на мене зблизька», каже Денищик уже після 6 місяців закінчення місії та повернення додому.
З часом, спілкування з колегами стало набагато простіше. Ольга відчувала їхню підтримку та турботу.

«Ці люди дуже гарно до мене ставилися, особливо, коли дізналися, що я не палю та не п’ю горілки. Такий образ, що мають бангладешці про «західну» жінку з голівудських фільмів. Вони всі думають, що європейські та американські жінки напиваються в барі кожен вечір та міняють чоловіків як рукавички», додає Ольга.

15 липня 2010 року, Катерина Грушенко, Київ Пост

Інформація та фото надані:http://www.kyivpost.com/news/nation/detail/73822/