7 липня 2011 р., Київ - Представництво Програми розвитку ООН в Україні презентувало Національну Доповідь про людський розвиток 2011 «Україна: на шляху до соціального залучення» та Регіональну Доповідь про людський розвиток 2011 «Від трансформації – до суспільства для всіх».

7 липня 2011 р., Київ - Представництво Програми розвитку ООН в Україні презентувало Національну Доповідь про людський розвиток 2011 «Україна: на шляху до соціального залучення» та Регіональну Доповідь про людський розвиток 2011 «Від трансформації – до суспільства для всіх».

Відкриваючи презентацію, Директор Представництва ПРООН в Україні Рікарда Рігер зазначила: «Доповідь про людський розвиток приділяє однакову увагу рівню доступу до шкільної освіти, тривалості життя та здоров’ю людей. Важливим є не тільки те, скільки доходів отримує країна, а і як в ній живуть люди. Економічне зростання важливе, але надання кожній людині можливості для більш тривалого, якісного, здорового та продуктивного життя - набагато важливіше».

За словами Академіка Національної академії наук України Е.Лібанової, «Подолання соціального відторгнення означає розширення справжних можливостей вибору та свобод кожної людини, розбудову суспільства, різноманіття якого є силою, а не слабкістю, створення конкурентоспроможної української держави, кожний громадянин якої пишається своєю національністю».

Національна Доповідь про людський розвиток

Основні здобутки Національної доповіді про людський розвиток 2011 року полягають у тому, що вперше в Україні:

  • вводиться нова концепція та визначення соціального залучення і соціального відторгнення та їх взаємозв’язок з концепцією людського розвитку;
  • надає аналіз специфіки соціального відторгнення, виокремлює деякі уразливі групи населення та пропонує рекомендації для розробки політики соціального залучення для всіх
  • презентує нову методологію оцінки багатовимірних аспектів соціального відторгнення, яка може використовуватися у процесі розробки політики та програм соціального залучення та дозволить більш точно визначити пріоритети та покращити адресність заходів

Національна Доповідь про людський розвиток 2011 року «Україна: на шляху до соціального залучення» висвітлює питання людського розвитку в Україні в контексті концепцій соціального залучення та соціального відторгнення. З використанням широкого кола аналітичних, статистичних та інформаційних матеріалів у Доповіді викладено основні проблеми на шляху соціального залучення людей в Україні та запропоновано рекомендації щодо оптимальних шляхів розв’язання цих проблем.

Ключові факти

Концепції соціального відторгнення та залучення і концепція людського розвитку доповнюють одна одну. Досягнення високого рівня людського розвитку є неможливим за наявності значних груп населення чи осіб, які є соціально відторгнутими, тобто людей, які стикаються із перешкодами щодо участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті.

У стані гострого соціального відторгнення знаходяться 37.7 відсотків домогосподарств України. Надзвичайно високі ризики соціального відторгнення (в 2,2 рази вищі порівняно із середніми показниками та в 2,5 разів вищі порівняно із родинами, які складаються виключно з осіб працездатного віку) характерні для багатодітних сімей і для пенсіонерів. Вища освіта є одним з найбільш важливих факторів, що визначають соціальне відторгнення.

16.9 відсотків домогосподарств України знаходяться в стані критичного соціального відторгнення. Ризик критичного відторгнення є дуже високим для сімей з дітьми (у 2,7 разів вищий, ніж середній по країні), а також у 2,8 разів вищий, ніж ризики критичного відторгнення, що зазнають сім’ї без дітей. Наявність принаймні однієї безробітної особи спричиняє в 1,7 разів вищий ризик критичного відторгнення порівняно з середнім ризиком і вдвічі вищий ризик порівняно з сім’ями, в яких немає безробітних. Критичне відторгнення найбільш поширене у сільській місцевості, особливо порівняно з великими містами.

Відторгнення від економічного життя не тільки спричиняє низький рівень життя, а й обмежує можливості щодо доступу до якісної освіти, одержання необхідних медичних послуг, участі у культурному та соціальному житті суспільства. Низький статус на ринку праці, нестача доходів та погані житлові умови є основними факторами відторгнення від економічного життя, що визначають низький рівень участі осіб у громадському житті.

Основним проявом економічного відторгнення є недостатній рівень доходів для задоволення основних потреб. Якщо дохід домогосподарства в розрахунку на умовного дорослого є нижчим за національну межу бідності, таке домогосподарство вважається економічно відторгнутим через низькі доходи. За результатами 2009 року, 26,4 відсотка населення країни можна вважати соціально відторгнутим. Найбільшою мірою через низькі доходи потерпають діти до 16 років та літні особи віком 80 років і старше.

Найбільший ризик соціального відторгнення на ринку праці існує для таких груп: безробітних, особливо у разі тривалого безробіття; окремих категорій економічно неактивного населення, зокрема осіб, які припинили пошук роботи через втрату надії на працевлаштування; працівників із нестандартними умовами трудових контрактів чи особливим характером роботи, що зумовлюють їх уразливість.

Традиційно до найуразливіших категорій населення на ринку праці відносять молодь. Вона становить майже 26 відсотків загальної чисельності безробітних. Головними обмеженнями конкурентоспроможності цієї категорії населення є відсутність або недостатній досвід роботи.

Більше половини домогосподарств країни відчувають себе позбавленими нормальних житлових умов, більше третини з них є бідними.

Незважаючи на задеклароване у Конституції України право на отримання без оплатної медичної допомоги, доступ до медичного обслуговування є обмеженим і залежить від рівня доходів, соціального статусу або місця проживання. Люди з низькими доходами зазвичай не в змозі заплатити медичному працівникові за надання більш якісних послуг, оплатити процедуру або своє перебування в лікарні, придбати необхідні ліки.

Ступінь відторгнення від системи соціальної допомоги залежить від специфіки окремих програм і їх спрямованості. Допомогою при народженні дитини і по догляду за дітьми до 3-х років користуються практично всі сім’ї, які мають на це право. Водночас лише половина бідних користуються програмою допомоги малозабезпеченим сім’ям, при цьому кожне третє домогосподарство, яке не має права на державну допомогу, відчуває в ній потребу. Понад 80 відсотків бездомних людей не отримують соціальної допомоги, оскільки вони часто не мають документів, що посвідчують особу. Більшість трудових мігрантів відторгнуті від системи соціального захисту, оскільки вони нелегально живуть за кордоном. Діти трудових мігрантів страждають без батьківської опіки, без допомоги дорослих, що призводить до антисоціальної поведінки та підвищує ризик стати бездомними. Серед пенсіонерів існують ризики соціального відторгнення, що пов’язано з умовами визначення пенсій, а також з підтримкою їх сімей.

Загрозу відторгнення створюють також суттєві відмінності культурних практик та нерівність у доступі до культурних ресурсів мешканців столиці, обласних центрів, з одного боку, і периферії (малих міст та сіл) – з іншого. Так, мешканці великих міст можуть користуватися десятками каналів телебачення, Інтернетом, різними періодичними виданнями, відвідувати театри, кіно та концерти, спортивні клуби, отриму вати туристичні послуги, що переважною мірою є недоступним для сільського населення та мешканців малих міст.

Ключову роль у процесі соціального залучення відіграє доступність якісної освіти. Головною причиною зниження рівня охоплення дітей дошкільною освітою, що забезпечує не тільки догляд за дітьми, а й підготовку їх до школи, є різке скорочення мережі дошкільних навчальних закладів під час перехідного періоду, особливо в сільській місцевості. Демографічні зрушення зумовили і скорочення загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості та в ряді міст.

Нестача кваліфікованих вчителів та матеріально-технічного обладнання позначилась на якості освіти. Такі обставини зумовлюють відторгнення певних груп дітей від освіти, особливо в сільській місцевості, і в решті-решт призводять до соціального та економічного відторгнення.

Політика залучення має передбачати:

• заходи для прискорення економічних та політичних реформ, метою яких є комплексне оздоровлення соціально-економічної ситуації на засадах сталого розвитку, забезпечення всім верствам населення доступу до базових соціальних послуг, економічних ресурсів тощо;

• точкові заходи, орієнтовані на подолання бар’єрів, що перешкоджають залученню окремих верств населення до суспільного життя.

Регіональна Доповідь про людський розвиток

Регіональна Доповідь про людський висвітлює питання соціального залучення як для всього регіону Європи і СНД, так і у розрізі шести обраних країн регіону (Казахстан, Македонія, Молдова, Сербія, Таджикистан та Україна). Регіональна Доповідь надає єдину концептуальну основу соціального залучення та людського розвитку. Досягнення людського розвитку розглядається як кінцева мета, а соціальне залучення – як засіб досягнення цієї мети.

У Регіональній Доповіді запропоновано новий показник – Індекс багатовимірного соціального відторгнення, – який є має експериментальний характер і може бути адаптований до конкретних умов країни. Цей індекс розраховується за 24 індикаторами, що стосуються депривацій людей у трьох сферах – економічне відторгнення, відторгнення від соціальних послуг та відторгнення від громадського життя (соціальних мереж). Запропоновані індикатори є не просто фіксованим переліком, а відправною точкою національних дискурсів щодо вимірювання соціального відторгнення, причому відповідні показники мають бути визначені на національному рівні.

Ключові факти

У Регіональній Доповіді визначено, що у середньому 35 відсотків населення в регіоні мають досвід соціального відторгнення; цей показник коливається від 12 відсотків у колишній Югославській Республіці Македонії до 72 відсотків у Таджикистані.

Соціальне відторгнення не вимірюється лише економічною депривацією. Три сфери соціального відторгнення приблизно однаково впливають на процес, і кожна з них відіграє специфічну, обов’язкову та додаткову ролі у формуванні відторгнення як результату. Для усунення соціального відторгнення необхідно вирішувати проблеми у всіх трьох сферах.

Частка соціально відторгнутих людей варіюється від країни до країни, але глибина соціального відторгнення є схожою. Незважаючи на широкий діапазон чисельності населення, ВВП та рівня людського розвитку, інтенсивність соціального відторгнення у шести розглянутих країнах є надзвичайно схожою. Бути соціально відторгнутим у колишній Югославській Республіці Македонії або у Казахстані означає стикатися загалом з однаковою кількістю депривацій.

Діти, молодь, особи похилого віку, безробітні, особи з низьким освітнім рівнем та люди, які живуть у сільській місцевості, є більш соціальним відторгнуті ніж інші. У всіх країнах соціальне відторгнення є найвищим серед літніх людей, частка яких майже вдвічі більша за середній показник відторгнення по країні; наприклад, в Україні (43 відсотки) та у колишній Югославській Республіці Македонії (22 відсотки). У шести країнах у середньому 42 відсотки дітей і 35 відсотків молоді (віком 15–29 років) живуть у сім’ях, що мають досвід соціального відторгнення. Частка соціально відторгнутих дітей є особливо високою у Таджикистані (73 відсотки) та в Республіці Молдова (47 відсотків).

Звязок наслідків соціального відторгнення з рушійними силами та місцевими умовами. У Регіональній Доповіді підкреслено, що наслідки соціального відторгнення пов’язано з індивідуальними ризиками, рушійними силами та місцевими умовами, і що цінності та поведінка мають значення. Характерним є приклад групи людей з інвалідністю, які в силу свого статусу зазнають ризику соціального відторгнення. Дані підтверджують кореляцію наслідків соціального відторгнення для всіх груп людей з інвалідністю з рівнем толерантності населення. Величина соціального відторгнення людей з інвалідністю коливається від 16 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю проживає в громаді, у якій переважна більшість населення позитивно сприймає інклюзивну освіту) до 30 відсотків (у випадку, коли людина з інвалідністю живе в громаді, менш відкритій до освітньої інтеграції, де принаймні одна третина населення проти таких підходів).

Толерантність до корупції збільшує наслідки відторгнення. Величина соціального відторгнення в дев’ять разів вища в селах та у сім разів вища в малих містах, де більшість респондентів толерантно ставляться не лише до неофіційних платежів на лікування, освіту, соціальні виплати, але і до налагодження зв’язків з місцевими системами врядування.

Соціальне відторгнення також має територіальний вимір. Чим далі люди живуть від столиці, тим вища величина відторгнення. Частка людей, які виявилися соціально відторгнутими, в сільських районах майже в чотири рази вища, ніж у містах. Умови життя в сільських районах з меншою кількістю робочих місць, з обмеженим доступом до товарів, соціальних і транспортних послуг, а також зі слабкими соціальними мережами є однією з причин того, що більша кількість людей переїжджає у міста.

Соціальне відторгнення є вищим у громадах, на території яких до 1989 року домінували одна чи дві компанії (містообразуючі підприємства). Якби ці громади змінили свою економічну базу та забезпечили більш широкі можливості для працевлаштування, середня величина соціального відторгнення скоротилась б з 18 до 11 відсотків. Розширення можливостей працевлаштування є ефективним засобом для уникнення соціального відторгнення молоді. Величина соціального відторгнення для молодої людини з середньою освітою, що проживає у сільській громаді лише з одним роботодавцем, більш ніж у три рази вища, ніж для людини з початковою освітою, яка проживає в маленькому містечку з великою кількістю роботодавців.

Рекомендації. Регіональної Доповіді базуються на твердженні, що соціальне відторгнення є багатовимірним феноменом, який можна і потрібно вимірювати. Особливості місцевих умов значно впливають на соціальне відторгнення. Необхідно розірвати замкнуте коло соціального відторгнення та забезпечити сприятливі умови, що обмежують ризики соціального відторгнення і підвищують можливості людини брати участь у житті суспільства. Зосередження уваги лише на скороченні бідності за доходами або на процесі економічного залучення не буде сприяти розв’язанню проблеми соціального відторгнення. Доповідь також наголошує, що соціальне залучення потребує комплексних підходів, орієнтованих на розв’язання проблем соціального відторгнення за всіма трьома напрямами одночасно. Винятковими є випадки, коли подолання лише одного індивідуального ризику чи зменшення впливу лише однієї рушійної сили може призвести до значного та сталого скорочення соціального відторгнення. Необхідно впроваджувати підходи, що поєднують взаємоузгоджені заходи з різних сфер і враховують складну і динамічну природу соціального відторгнення.

Детальніше:
Вікторія Андрієвська,
Координатор зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ
Представництва ООН в Україні
Тел. +38 044 254 0035
andrievska@un.org