Київ, Україна, 5 квітня 2013 року – Небайдужі українці зібрались разом, щоб вшанувати пам`ять тих, хто загинув під час геноциду в Руанді, і обговорити, що можна зробити для запобігання виникненню етнічних конфліктів у майбутньому. Під час страшних подій 19 років тому понад 800 тисяч осіб загинули. Проте мільйони пережили геноцид і продовжили боротьбу за гідне життя під час війни, або у вигнанні.


 

Київ, Україна, 5 квітня 2013 року – Небайдужі українці зібрались разом, щоб вшанувати пам`ять тих, хто загинув під час геноциду в Руанді, і обговорити, що можна зробити для запобігання виникненню етнічних конфліктів у майбутньому. Під час страшних подій 19 років тому понад 800 тисяч осіб загинули. Проте мільйони пережили геноцид і продовжили боротьбу за гідне життя під час війни, або у вигнанні.

 

Дискусія відбулася у межах заходу вшанування пам‘яті, що було організовано Представництвом ООН в Україні, Регіональним представництвом Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Білорусі, Молдові та Україні, та Фондом Шоа Університету Південної Каліфорнії в Україні, у кіноклубі Києво-Могилянської академії. Під час події відбувся показ документального фільму про Асоціацію жінок Руанди "Духодзаньє" та була проведена "Жива бібліотека" ¾ інтерактивні обговорення з експертами з різниї галузей, ¾ закликаючи учасників усвідомити, що необхідно зробити заради запобігання етнічних конфліктів та сприяння культурному діалогу.

 

"Один з найкращих способів зниження ризику етнічного конфлікту є усунення корінних причин насильства: ненависті, нетерпимості, расизму і дискримінації, які, на жаль, присутні в багатьох країнах світу. Україна також стикається з такими проявами, а тому ггромадськості важливо показати, що вони проти ксенофобії та дискримінації. Це може бути зроблено шляхом притягнення винних у вчиненні таких злочинів до відповідальності, а також за допомогою організації кампаній, які дають вразливим групам відчути себе захищеними. Активна позиція кожної людини ¾ хоча б онлайн або оффлайн коментар відносно цінностей різноманіття та неприпустимості насильства ¾ посилили б глобальний рух протидії дискримінації", заявила під час заходу Яна Салахова, фахівець з протидії расизму і ксенофобії Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні.

 

Сексуальне насильство як інструмент війни

 

Однією з тем, що привернули широку увагу міжнародної спільноти після геноциду в Руанді, було відкриття, що сексуальне насильство може бути використаним як інструмент війни в ході конфлікту. Часто його призначенням було залякування населення, розпад сім`ї, руйнування громад і, в деяких випадках, зміна всього етнічного складу наступного покоління шляхом свідомого зараження жінок ВІЛ-інфекцією, а також поширення таких жінок серед цільової спільноти, які нездатні мати дітей.

 

У загальній складності за підрахунками від 100 000 до 250 000 жінок були зґвалтованими протягом трьох місяців після геноциду в Руанді в 1994 році і приблизно 20 000 дітей, що народилися в результаті цих страшних подій – це діти, які часто стикаються з дискримінацією і стигматизацією у зв`язку з їхнім походженням.

 

"Протягом століть сексуальне насильство було прийнято в якості неминучого і законного наслідку війни. Насправді, ще до 1990-х років сексуальне насильство в умовах конфлікту не вважалось міжнародним злочином. Хоча зміна міжнародних і національних законів є важливим кроком, що буде сприяти покаранню та припиненню сексуального насильства, вони не можуть бути успішними без кардинальної зміни ставлення людей до сексуального насильства над жінками. Це те, чого ми повинні прагнути у всіх країнах світу, включаючи Україну", підкреслює Ліза Рай, менеджер зі зв`язків Міжнародного центру прав жінок Ла Страда-Україна.

 

Мужність піклуватися

 

Життя для тих, хто пережив геноцид в Руанді, не було легким. Багато з них втратили все. Засновниця Асоціації жінок Руанди "Духодзаньє", показана в документальному фільмі, розповідає про трагічну долю своєї сім`ї: “Я втратила усіх своїх дітей і чоловіка під час геноциду і думала, що я єдина, хто залишився. Але коли я звернулася до своїх сусідів, я дізналася, що вони постраждали не менше за мене". Асоціація "Духодзаньє" була заснована незабаром після геноциду 1994 року вдовами, щоб емоційно підтримати один одного і допомагати членам Асоціації повернутися до нормального життя. На сьогоднішній день Асоціація нараховує більше 3 000 членів і продовжує допомагати ще більшій кількості вдів, сиріт і дітей, які очолюють домогосподарства.

 

Інша трагічна історія була почута від Хошиделя Мучунгакава - руандійського біженця, який проживає в Україні. Хосідел закінчив український університет, коли в Руанді розпочалась громадянська війна. Коли він дізнався про трагічну долю своєї родини і рідного села ¾ про те, що майже всі члени його сім`ї померли і тільки його сестра за допомогою щасливого випадка пережила два серйозних напади ¾ у нього не було вибору, окрім як залишитися в Україні, де він попросив притулку в 1994 році. "Ці люди мають одну мову, одну культуру, одну релігію, і вони лише незначно відрізняються один від одного ззовні. Але виявилося, що політична машина сильніша за людські емоції ", ¾ так Хосідел пояснює причини, що призвели до етнічного конфлікту в його рідній країні.

 

Роль міжнародної спільности

 

Необхідність запобігти геноциду та покарати винних стали важливими питаннями для міжнародного співтовариства наприкінці Другої світової війни, коли більш ніж 6 мільйонів людей були систематично вбиті нацистським режимом через їх етнічну приналежність, сексуальну орієнтацію чи інші ознаки. Конвенція 1948 року про запобігання та покарання злочинів геноциду підтверджує, що геноцид, не залежно від того, чи відбувається він у мирний або воєнний час, є злочином відповідно до міжнародного права, якому сторони Конвенції зобов`язуються "запобігати і карати". Тим не менш, це не завадило відбутися геноциду в Руанді - у країні, яка є учасником   тієї ж Конвенції.

 

"У той час, коли сотні тисяч людей в Руанді помирали на очах у всього світу, експерти тільки почали сперечатися про те, як запобігти геноциду, щоб він не повторювався у історії людства. І це надзвичайно складне завдання, яке ми повинні вирішувати разом - як жити, як забути, що згадати і який урок винести після тих жахливих подій", ¾ сказав Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту.

 

Після трагедії в Руанді в 1990 році, міжнародне співтовариство почало серйозне обговорювати як реагувати ефективно, якщо права людини серед громадян грубо і систематично порушуються. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у своїй Доповіді тисячоліття 2000 року, згадуючи невдачі Ради Безпеки ООН щодо вживання рішучих дій у Руанді, підняв питання на обговорення серед держав-​​членів ООН, коли міжнародна спільнота повинно втручатися у гуманітарних цілях. Відтоді Рада Безпеки ООН прийняла ряд резолюцій, посилаючись на відповідальність міжнародного співтовариства за захист та вирішення питань шляхом прийняття різних заходів щодо для захисту громадянського суспільства від геноциду, військових злочинів, етнічних чисток і злочинів проти людства.


День, присвячений пам`яті жертв геноциду в Руанді відзначається щорічно 7 квітня. Її очолює інформаційна та просвітительська програма з Геноциду в Руанді та Організація Об`єднаних Націй, яка є інформаційним та освітнім простором програми, що проводиться Департаментом ООН з питань громадської інформації для мобілізації громадянського суспільства у пам`ять про жертв геноциду, а також для освіти, щоб допомогти запобігти геноциду у майбутньому.


Детальніше про геноцид в Руанді: http://www.un.org/en/preventgenocide/rwanda/education/backgrounders.shtml


Детальніше про асоціацію жінок Руанди "Духозаньє": http://www.duhozanye.org/webfiles/duhozanye/index.cfm

 

Фото: Михайло Корішов / УВКБ ООН