9 липня 2015 - В своїй історії стажер Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) Ніл Вокер розповів про те, як живуть люди, які мусили залишити свої домівки в Донецьку та Луганську. 

В тіні мальовничої Святогірської Лаври – одного з найсвятіших місць України – розташована прямокутна будівля з тьмяно-білим фасадом. У цій будівлі проживають більш ніж 800 внутрішньо переміщених осіб, які прибули сюди із зони конфлікту у сусідніх Донецьку та Луганську.

Піднімаємося сходами на другий поверх. Тут в одній з кімнат проживають шестеро дітей віком від шести місяців до шістнадцяти років. Діти приїхали сюди з Донецька разом з мамою і татом. Зараз їхній тато – дипломований психолог, який допомагає іншим внутрішньо переміщеним особам, – десь на роботі.

Сім’я Шевченків* залишила Донецьк минулого літа, коли конфлікт почав загострюватися. «Були інтенсивні обстріли», - каже мама Анжела, яка на той час носила під серцем Якубчика. Зараз малюку вже виповнилося шість місяців.

«Це було як страшний сон, який став реальністю. Це було жахливо.»

Переміщена і вагітна

Спочатку вони не планували залишати Донецьк. Але обстріли продовжувалися, і вони вирішили, що безпечніше буде поїхати, аніж лишитися.

«Зранку діти всі разом йшли до школи. Думаю, якби у нас була лише одна дитина, ми могли би лишитися. Але я не можу собі уявити, щоб одного разу діти повернулися додому зі школи, і ми недорахувалися когось з них», - каже Анжела.

Друзі друзів запропонували їм квартиру в Святогірську. Вони прожили там десять днів, після чого їх попросили з’їхати, щоб звільнити місце для більш нужденних. Сім’я переїхала до сусіднього санаторію, де вони мешкали до кінця жовтня 2014-го року. А потім їх знову попросили з’їхати, щоб звільнити місце для інших переселенців. Зрештою їм дали кімнату у Лаврі, де вони мешкають дотепер.

Під час переїздів Анжелі доводилося дбати про вагітність та її п’ятьох дітей. У грудні швидка забрала її до Слов’янська, дещо більшого міста у 35 км від Святогірська. Там вона народила Якуба. Немовля багато рухається і посміхається. Анжела розмовляє з нами і краєм ока дивиться за Якубом. Вона встигає зловити його, щоб хлопчик не випав зі свого ліжечка. Інші п’ятеро дітей сидять навпроти неї на трьох ліжках, зсунутих разом.  

Допомога ЮНІСЕФ

Отже сім’я мешкає саме в цій кімнаті. Тут діти готують домашні завдання, тут вони й сплять. Цій сім’ї взагалі пощастило з кімнатою. Місця у будівлі обмаль, і багато переселенців сплять на розкладушках у вузьких коридорах. Незважаючи на малий метраж, кімнати і коридори підтримуються у належному стані. Відкриті місця будівлі чисті та прикрашені малюнками дітей, які тут проживають.

Відколи вони тут, члени сім’ї отримують їжу з місцевої їдальні, що розташована у тому самому комплексі, що і притулок. Діти, які пережили конфлікт і переселення, врешті-решт з надією дивляться у майбутнє.

Власне населення Святогірська – всього 4 тис. мешканців, а площа – 8 км2. Водночас від початку збройного конфлікту, що розпочався навесні 2014-го року, місто прийняло майже 30 тис. внутрішньо переміщених осіб (ВПО). В даний час у Святогірську залишилися 8 тис. ВПО. Багатьом з них не вистачає їжі, води та житла.

ЮНІСЕФ надає гуманітарну допомогу тим, хто її потребує у Святогірську. Окрім того, ЮНІСЕФ співпрацює з місцевими партнерами. Ця співпраця спрямована на покращення доступу дітей до закладів, дружніх до дитини, а також забезпечення якісного навчання для найуразливіших дітей. Ця діяльність також включає створення центрів підтримки сім’ї в містах, що постраждали від конфлікту, таких як Святогірськ. Центри будуються за підтримки норвезького уряду та інших донорів. Вони облаштовані ігровими зонами для дітей, там надається психологічна допомога дітям та дорослим, які її потребують. Сім’ї Шевченків пощастило, адже їх тато знає, як надавати соціально-психологічну допомогу. Іншим пощастило менше, і ЮНІСЕФ допомагає таким сім’ям.

Багато сімей не можуть повернутися до власних домівок через протистояння, що триває, або тому, що їх домівки були зруйновані.

 IMG 1235 1

Маша заразливо посміхається, сидячи поруч із Наталкою та Євгенією

Побут та навчання

Анжела ще раз підкреслює: «Повернення до Донецька неможливе». Сім’я, здається, вже змирилася з цим. Найстарша дочка Катя закінчила середню школу буквально два дні тому. Дівчина цікавиться інформаційними технологіями. Зараз вона обмірковує декілька можливостей: серед них два заклади на західній Україні, на відстані сотень кілометрів від Святогірська та її сім’ї. «Я хочу стати незалежною», - каже вона.

Викладання у святогірській школі ведеться українською мовою, що відкриває для дітей нові можливості, незважаючи на початкові труднощі переходу з російської мови на українську. Викладання в університетах західної України ведеться виключно українською, отже Каті було би важко, якби вона переїхала на захід після навчання у середній школі Донецька.

Катя єдина в своїй сім’ї, хто користується смартфоном. Телефон потрібен їй для підготовки до вступних іспитів, а також вивчення прикладних програм для смартфонів, що може допомогти їй у майбутній кар’єрі. Також Катя використовує смартфон для спілкування з родичами, які залишилися в Донецьку.

«Наш власний дитячий садок»

Всі діти, крім наймолодших, ходять до школи, де серед інших предметів у них багато занять з англійської мови. Друга за віком дочка Наташа піде до середньої школи з початком нового навчального року. Вона ще не знає, що саме вивчатиме, але її цікавить спорт.

Дещо молодший Богдан також цікавиться сучасними технологіями, особливо він полюбляє гру «Майнкрафт». Потім йде Маша, якій шість рочків. Поки що вона знає лише, що «не любить математику».

Євгенії чотири, вона дещо старша за наймолодшого Якуба. Дитячий садок у Святогірську знаходиться надто далеко, отже для Євгенії потрібна коляска, а сім’я її не має. Анжела пояснює, посміхаючись:

«У нас тут дитячий садочок у власній кімнаті».

IMG 1232 1

Якуб дивиться у камеру, поки його мама Анжела підписує папери

#####

* Імена членів сім`ї змінені