14 лютого 2017 року - Комітет з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) на своїй 66-й сесії розглянув доповіді про ситуацію в Україні.

Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і регулярно бере участь в оцінці заходів із здійснення Конвенції. Комітет, до складу якого входять 23 міжнародних незалежних експерта, провів діалог з делегаціями уряду України і також був поінформований неурядовими організаціями та національними правозахисними установами.

Ніл Волкер, Постійний координатор ООН, Гуманітарний координатор в Україні представив доповідь системи ООН в Україні щодо реалізації CEDAW:

Нижче наводиться текст виступу Ніла Вокера.

Пані Голово, члени Комітету,

Дякуємо Вам за надану можливість доповідати від імені Системи ООН в Україні. Я радий, що сьогодні зі мною мої колеги, тісно пов'язані з нашою роботою над цією доповіддю, в тому числі Анастасія Дівінська, голова програми ООН Жінки в Україні та Наталя Пилипів, співробітник Моніторингової місії ООН з прав людини.

Дозвольте мені розпочати із заяви: Система ООН в Україні приділяє першочергову увагу гендерній рівності та правам жінок. Ми глибоко стурбовані безпрецендентними викликами в Україні, які впливають на доступ жінок до рівних можливостей і прав, і особливо схвильовані чисельними фактами дискримінації жінок у різних сферах.

Причини можуть бути знайдені у патріархальних поглядах і стереотипах, а також у глибоко укорінених системних проблемах, що не були вирішені раніше. До них відносяться слабке верховенство права, застарілі системи соціального захисту, слабкий потенціал національних механізмів щодо поліпшення становища жінок, а також відсутність політичної волі. Збройний конфлікт серйозно погіршив системні проблеми і створив нові виклики і нові типи порушень прав жінок.

Я пишаюся можливістю представити першу доповідь Системи ООН в Україні перед Комітетом по ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Ця доповідь була підготовлена Гендерною Тематичною Групою ООН, що нараховує шість установ: ООН Жінки, Моніторінгова Місія ООН з Прав Людини, ПРООН, УВКБ ООН та Міжнародна Організація Праці, за підтримки Радника ООН з питань миру і розвитку.

Ми вирішили зосередитися на трьох ключових проблемах, які завжди були виражені в Україні, особливо на тих територіях, де ситуація ще більше загострюється через безперервний військовий конфлікт та його наслідки. До них відносяться: громадське і політичне життя, працевлаштування і насильство по відношенню до жінок.

У цьому матеріалі наводиться додаткова інформація із Восьмої Періодичної Доповіді Уряду України, а також Незалежних доповідей, наданих громадськими організаціямі. В рамках підготовки до 66-ї сесії Комітету по ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, Агенства ООН організували дві консультації і один тренінг з громадянським суспільством і урядом, щоб підтримати їх підготовку до сесії, а також з метою перевірки питань і даних. Теперь я коротко представлю кожну з цих проблем.

Суспільне і політичне життя

Рівень участі жінок у суспільному та політичному житті низький. Кількість жінок у Парламенті складає 11%, у Кабінеті Міністрів – 12% і 16% серед державних службовців вищого рівня. Тимчасові спеціальні заходи запроваджуються непослідовно, і навіть у тих сферах, де введені квоти (напр. місцеве виборче право), правозастосовні механізми ще й досі не працюють належним чином. Загалом, жінки виключені з апарату ключових політичних рішень. Я хотів би особливо підкреслити, що через відсутність конструктивних заходів, жінки, що стикаються с численними формами дискримінації, такі як рома, жінки з інвалідністю, внутрішньо переміщені жінки та інші, майже повністю виключені із процесу прийняття рішень.

Національна програма реформ і 18 реформ, які впроваджувались у 2014 році, не враховуючи принципи гендерної рівності та права людини. Процес впровадження реформ майже повністю нехтує національними та міжнародними забов'язаннями щодо забезпечення гендерної рівності та прав жінок, а також новими гендерними пріорітетами, що виникли у результаті конфлікту. Жінки, що стикаються з численними формами дискрімінації, а також жіночі групи та організації не представлені на форумах, де приймаються рішення чи консультаціях з питань реформ.

Національні механізми щодо поліпшення становлення жінок залишаються слабкими. Існує брак координації та узгодженності між механізмами на місцевому та на національному рівнях. Це перешкоджає широкому всеосяжному впровадженню програм гендерної рівності та захисту прав жінок.

Проте, я радий повідомити, що у жовтні 2016 року Прем'єр-міністр вирішив заснувати посаду Уповноваженного з забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків у Кабінеті Міністрів. Ця перспективна міра має потенціал для підвищення всеосяжного просування гендерної рівності та прав жінок в Україні шляхом залучення Кабінету міністрів. Указ про створення цієї посади очікує на затвердження, яке, ми сподіваємося, відбудеться до кінця лютого 2017 року, і ми закликаємо Комітет підтримати цей процес.

Працевлаштування та праця

Гендерний розрив у рівні заробітної плати залишається однією з основних проблем. Розрив не змінився з 2009 року і в даний час різниця в заробітній платі чоловіків та жінок складає близько 24%. Горизонтальна і вертикальна сегрегація за ознакою статі залишається чітким відображенням і увічненням стереотипів щодо традиційних ролей чоловіків і жінок. В результаті цього жінки сконцентровані в секторах з відносно високими освітнімі вимогами, але низькими заробітніми платами, наприклад, в державному секторі. Нині існуюча законодавча заборона на роботу жінок “на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці” виключає жінок, що мають фізичні можливості і бажання працювати на таких робочіх місцях. Відсутність деталізованих даних про ринок праці є сер'йозною перешкодою: Уряд повинен вирішіти цю проблему, щоб подолати розриву в заробітній платі.

Збройний конфлікт ще раз підкреслив проблему професійної сегрегації і дискримінації в збройних силах. З майже тисячі місць у військовій службі, на солдатському, сержантському і старшинському рівнях майже дві треті закриті для жінок. Військові позиції, що офіційно можуть бути зайняті жінками, обмежені посадами, які пов'язані з наданням послуг, догляду та розваг (бібліотекар, секретар, медсестра, писарь і бухгалтер). Ми знаємо, що насправді жінки беруть участь у бойових діях. Розбіжності між формальними і фактичними посадами, що займають жінки призводять до того, що жінкам платять меньше ніж чоловікам. Нас дуже турбує той факт, що жінки часто не мають право на переваги і допомогу у разі травми, отриманої під час бою або на отримання статусу ветерана Антитерористичної операції.

Дослідження фіксують поширенність дискрімінації в сфері праці за ознакою статі та іншими ознаками, наприклад, інвалідності, віку, ВІЛ-статусу, статусу внутрішньо переміщенної особи чи біженця. Це, cеред іншого, включає в себе дискримінацію в доступі до працевлаштування, нерівну оплату праці, умови праці та насильство на робочому місці. Жертви дискримінації наразі не мають належного доступу до правосуддя.

І, нарешті, в цьому розділі, я хотів би послатися на Питання 21, поставлене Комітетом в переліку питань по відношенню до України. Ми повністю підтримуємо термінову необхідність відмовитися від прив'язки соціальних виплат, включаючи пенсії, до статусу ВПО.

Насильство щодо жінок

Ґендерно-обумовлене насильство залишається широко поширеним явищем в Україні. Останні дослідження показують, що 19% жінок у віці від 15 до 49 років зазнали фізичного насильства. Збройний конфлікт на сході України збільшив ризик ґендерно-обумовленного насильства через руйнування соціальної структури, переміщення, погіршення економічної ситуації.

Проблема відсутності достовірних даних про ґендерно-обумовленне насильство гостро стоїть в українському суспільстві. Інформація не збирається систематично на національному рівні, тому дані не доступні для інформування відповідних органів

На основі актуальних зібраних даних, немає ніяких підстав вважати, що ґендерно-обумовленне насильство використовується для стратегічних або тактичних потреб сторін конфлікту. Більшість зареєстрованих випадків ґендерно-обумовленного насильства, пов'язаного із збройним конфліктом, відбулися в контексті позбавлення волі. Інші фактори ризику включають введення системи контрольно-пропускних пунктів і присутність озброєних осіб у населених пунктах.

Послуги для жертв ґендерно-обумовленного насильства залишаються недостатнімі. Немає належних шляхів звернення по допомогу, особливо в постраждалих від конфлікту регіонах. Співробітники медичних і соціальних державних закладів не мають спеціальних знань та навичок, необхідних для роботи із жертвами ґендерно-обумовленного насильства. Отже, спеціалізовні послуги для жертв насильства надаються громадськими організаціями в рамках програм, що фінансуються донорами. Якісні послуги надаються в міських центрах, особливо у столиці, проте в невеликих містах і сільській місцевості спостерігається недостатній рівень або повна відсутність доступної допомоги. По всій країні наявний брак безпечних місць (укриттів), які відповідають необхідним критеріям.

Конфлікт мав особливо негативний вплив на надання послуг постраждалим від ґендерно-обумовленного насильства на територіях, контрольованих збройними групами. Збройні групи наклали жорсткі обмеження, які заважають гуманітарним організаціям здійснювати їх програми, особливо такі, що пов'язані із захистом і психо-соціальною підтримкою.

Жінки складають переважну кількість зареєстрованих жертв злочинів сексуального характеру: 91% жертв згвалтування та 74% жертв домашнього насилля. Нажаль, злочинці часто залишаються непокараними.

Національне законодавство і судова практика щодо переслідування сексуального насильства обмежені і не в повній мірі відповідають міжнародним стандартам та практикам. Через прогалини в законодавстві і відсутність механізмів акти сексуального насильства, в тому числі пов'язані з конфліктом, часто реєструються правоохоронними органами як “інші злочини” - наприклад, нанесення тілесних ушкоджень. Адвокати, співробітники поліції, прокурори і судді не мають достатніх знань про те, як документувати, розслідувати такі злочини. Отже, жертви сексуального насильства часто стикаються з бездіяльністю, або навіть з недоречними діями з боку державних органів.

Українське законодавство з питань ґендерно-обумовленного насильства суперечливе і потребує перегляду. Стамбульська Конвенція, що є одним з основних регіональних механізмів для боротьби із насильством щодо жінок, не була ратифікована.

На завершення дозвольте мені повторити, що Система ООН в Україні на рівні керівників агенств, та за вмілої підтримки Гендерною Тематичної Групи ООН, серйозно налаштовані продовжувати адвокаційну роботу з питань конкретних дій, необхідних для досягнення гендерної рівності. Ми також будемо продовжувати реалізацію програм і проектів, спрямованих на досягнення ґендерної рівності. Ми разраховуємо на чіткі зауваження від Комітету задля підтримки роботи українських зацікавленних сторін, з метою досягнення гендерної рівності.